19.10.2014 18:28
лише 18+
313
    
  7 | 8  
 © Ірина Червінська-Мандич

Народи мене знову, річко

Народи мене знову, річко, 

І краплини твої заповзуть через скроні, 

І осядуть в клітинних важких вакуолях, 

Промітозять у ядрах усі ДНК, 

Щоби стало по два, 

Не одна, але два.

Поворож мені, сонце, на блюдці, на каві, 

Безсердечній коричневій гущі того, 

Що можливе у світі при світлі, 

А при сутінках можна усе, 

Бо народжену річка несе.

Ось дерева ростуть з тебе, земле

Ось травинки вростають у тіло, 

Збігло літепле літо затепле, 

Віддощило, відбилось від рук й полетіло.

Земле, земле, я тут, я востаннє за-

Черпну з тебе пригорщу чорну, як дьоготь, 

Прикладусь до прозорості мокрої скронею

Повернусь до холодноі матері в повінь.

Народи мене знову, річко...



29/09/2014

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.10.2014 10:27  Деркач Олександр => © 

Класно

 20.10.2014 02:00  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Медитативно. Природно. Чудово!!!

 18.10.2014 02:29  Ганна Коназюк => © 

Сьогодні мала радість чути багато цікавого про анімацію... Ось там розповідалось, що можна намалювати емоцію, виліпити її з пластиліну... Іро, вважай, що я зараз виліпила щось чудове!))), бо навіть не підберу слова... Читаю майже всі поезії твої - вони сприймаються підсвідомо... І часом "чудово", "супер", "неперевершено" - просто зайві слова...