ХУСТИНА
Вмиваючись слізьми, спроваджує в путь мати сина,
В посічених часом руках обертає хустину:
«Лебедику любий, скоріше вертайся додому,
Хай смерть омине, і вборонить тебе Батьківщина!»
Хустина була йому за найкоштовніший спадок,
Із нею стрічав він на полі війни кожен ранок
І згадував, як ще малим диво-сонцю назустріч
Подихати цвітом садів вибирався на ґанок.
…І кинулись роєм гармати, і гради, і танки,
Затьмарили небо блакитне трагічним серпанком.
І вмить спопеліли міста, загорілися села –
То смерть на підмостках життя закрутилася в танго.
Упав наш солдат горілиць під шатром злого неба.
І сонця вже більше не бачить і ніч – не потреба.
І хоч зайнялася багряним матусі хустина,
Він ще підведеться, бо захист на нім оберега!
