22.10.2014 01:07
для всіх
518
    
  6 | 6  
 © Хотимчук Євген

ХУСТИНА

Вмиваючись слізьми, спроваджує в путь мати сина,

В посічених часом руках обертає хустину:

«Лебедику любий, скоріше вертайся додому, 

Хай смерть омине, і вборонить тебе Батьківщина!»


Хустина була йому за найкоштовніший спадок, 

Із нею стрічав він на полі війни кожен ранок

І згадував, як ще малим диво-сонцю назустріч

Подихати цвітом садів вибирався на ґанок.


…І кинулись роєм гармати, і гради, і танки, 

Затьмарили небо блакитне трагічним серпанком.

І вмить спопеліли міста, загорілися села –

То смерть на підмостках життя закрутилася в танго.


Упав наш солдат горілиць під шатром злого неба.

І сонця вже більше не бачить і ніч – не потреба.

І хоч зайнялася багряним матусі хустина, 

Він ще підведеться, бо захист на нім оберега!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.10.2014 09:31  Тетяна Белімова => © 

Дуже гарний твір, пане Євгене! Незбиті рими. Образ хустини і метафоричний, і символічний водночас!
Бажаю успіху!

 21.10.2014 01:30  Ганна Коназюк => © 

Такий щирий, щемливий вірш! Дуже сподобався! Головне, що в кінці є надія на життя - а це так важливо!
(Але ж Євгене,будь ласка, зробіть більший шрифт, бо я щойно зрозуміла, що вже сліпа...)))