Стіна
Останній рубіж ще стоїть.
Він тримається, мужній солдат.
Його хилять вітри додолу,
Біди намагаються поставити на коліна,
Але ця стіна міцна, нескорима.
Складно витягти хоча б цеглинку,
Виколупати шматочок цементу.
Марно, - людські стіни дуже міцні,
Їх не можна зрушити – зруйнувати.
Дуже важко знищувати живі мури,
Бо треба слухати крики живих.
Тих живих, що стояли непорушно,
А тепер мають упасти у безодню.
Не можна – ні в якому разі не можна! –
Руйнувати такі стіни з душ і сердець,
Бо з них хлине кров. Гаряча, червона.
Вона митиме руки, ноги, голови вбивць –
Тіла тих, хто завалив мур. Як звіра.
Просто тіла, бо вбивці теж помруть:
Стіни падатимуть на них,
Чавитимуть своєю вагою.
Ні, то не кілограми каменю – то ідеї.
Будуть падати стіни, але їх ловитимуть,
І вони не долетять до землі.
Кров розіллється рікою – Дніпром.
Її не осушиш, не змиєш.
Але стіни стоятимуть вічно.
Бо стіни – то люди, значить, мають триматися.
