Сумні лиця киян
Їхні душі, лиця й очі, як зорі світились.
А сьогодні у Києві всі біжать і мчаться,
Нема коли, нема часу навіть оглядаться.
Сходи, люди і машини – безліч їх в столиці,
А усюди й повсякчас лиш сумнії лиця.
Лиш засмучені обличчя – ні усмішки на устах,
Всіх долають тяжкі думи – ні іскорки у очах.
Щастя й радості в киян я не споглядала,
Заклопотаність проблемна у них всіх витала.
І чому народ сумний, чому дума крає?
Чом веселощів не видно, усмішок немає?
Бо одні - багаті й сильні у житті при владі,
А другії - бідні й хворі, дихають на ладан.
Протиріччя це тяжке, як рів поміж ними,
Бо багатий лиш панує, а бідний лиш гине.
Ще додалось страшне горе - війна в Україні,
Чорна біда: скалозуба смерть на сході нині.
Забирає кращі з кращих героїв народу,
Ворог клятий нам несе скорботну жалобу.
Сум і туга, біль і смуток у людей в очах,
Бо нема чужого горя, печаль на устах.
Боже милий, Всемогутній, наш Творець небесний,
Дай народу України шлях життя прекрасний.
Щоби наші українці жили і трудились,
Їхні душі, лиця й очі, як зорі світились.
с. Нижні Станівці, Буковина, 26.10. 2014.
