Вишиваю рушник
Вишиваю рушник, вишиваю…
Оберіг - рушник для свого сина. Заквітчаю його веселковими візерунками, теплими-теплими, наче сонце на весні. Встелю барвінками та мальвами, кольором неба і степів.
На білому полотні чистоти духовної, сили та життя поклала рядок, червоними нитками зігрію свою дитину у хвилину люту, синій колір Дніпра сильного, могучого, хай ковтком води джерельної надасть сили сину спраглому. Чорним кольором вишила землю українську, багату, щедру, плодовиту.
Недаремно вигаптувала дубове листячко, бо мужній мій синочок та хміль кучерявий, щоб любив віддано та чесно.
Вишила долю нашого народу славного, на ньому дивним візерунком переплела людські радість і біль, щастя і горе. Вишила про чумацькі шляхи, про козацькі походи, про війни великі, жорстокі та нескорені мужні серця українців. Вплела українську пісню, а не крик та сльози матерів…
Вишиваю рушник, вишиваю…
Нитки снуються думками про тебе, мій рідний. Цей рушник незбагненної краси буде, бо Любов’ю моєю, материнською пройнятий.
Пам’ятаю, як на білий рушник приймали тебе, мій єдиний, чисту душу твою обгортали ним, бо довгий рушник – це довгий шлях по життю, хай буде він у тебе нескінченним. Дрібно загаптую мережки росяні, щоб у дитинство повертався спогадами-стежками. Я ростила тебе для любові, не для війни. Співала тобі колискову, пеленала…
У неділю до церкви ходила, Бога молила за тебе, мій єдиний, синочку, мій любий, щоб оберігали всі ангели святі кровиночку мою. Господи, бережи його, Господи, сохрани його від вражої кулі, від зрадливих людей… Дай, Боже, йому друзів вірних та надійних, хай плече товариша відчуває він у бою…
Вишиваю рушник, вишиваю…
Не пущу, казала йому, ні, ти належиш лише мені, хотіла впасти у ноги, не переступиш, залишишся… Крається серце за сина та крається серце й за Україну, розривається… Пустила…
Болить серце … Як мережаться і єднаються мої стібки ниточок, хай так і об’єднається вся моя земля одна і неділима. Ніхто немає права роздерти її по шматкам, бо вона нам Богом дарована.
Чекаючи звістку від тебе, сьогодні вирішила вишити цей рушник за одну ніч, від заходу до сходу сонця, щоб щира молитва моя, покладена між рядочками, оберігала, охороняла від погляду лихого, від кулі ворожої, від смерті лихої. Хай цим рушничком на весільну долю постелю тобі у дорогу, лише, не дай Боже, обличчя накрити….
Нехай не хрестами сяють поля наші безкраї, нехай хрестиків вишиті рядочки збережуть від горя мою Україну, від сліз усіх матерів. Вишиваю рушник, очищаю душу від заздрості, злоби, ненависті людської.
Сину мій, чи дочекаюсь, коли ти вернешся?
Рипнули двері… А чи мені здалося… Сину мій, рідний, любий. Повернувся…
