Чорне цуценя
Ніч така ніжна, мов чорне руно цуценяти.
М’яко сріблиться незайманою чистотою.
Зоряне черево їй приладновує мати,
Щоб досхочу напоїти дитину імлою.
Жадно маля висисає лілейну теплину,
Що увібрала спекотного дня перегуки.
Скапує трунок на кущик гіркого полину,
Плавно зміїться серпанком у заспані луки.
Я песеня пригортаю зітханням до серця,
Шерсть ковилову обачно милую перстами.
Ніжно дивлюся в очей тріпотливі озерця,
І.. припадаю до мокрого носа вустами.
