Бог дав синочка
Сонце сідало за село,
Стомилось, уже годі,
Вечір заглядав у вікно,
Мостивсь на підвіконні.
Сутінки в кутках гуляють,
Вже й світло увімкнули,
Діти до хати забігають,
Про ігри вмить забули.
Уже вечеря на столі,
Смачно так парує,
Гарно вмостилися усі,
Кожен з діток смакує.
В мами серденько тремтить,
Які ж вони хороші,
Зойкнула, прийшла та мить,
Зігнулась на порозі.
Всі підірвались, як один,
Лиш блимають очима,
Ввірвавсь умить дитячий дзвін,
Настала ж та година.
Батько по хаті метушивсь,
Все поспіхом ладнає,
Не вперше, але знов злякавсь,
На сина він чекає.
Коні запряжені стоять,
Соломи намостили,
Вуздечка тільки брязкотять,
Уже й летять щосили.
На всю округу роздавсь крик,
Вмить коні зупинились,
І зрозумів тут чоловік,
Марно вони барились.
Трясуться руки, то пусте,
Роди прийняв, як міг,
Ладний він був тепер на все,
Синочка Бог вберіг.
Сорочку зняв, дитя сповив,
Дружину пригорнув,
Лиш з неба місяць їм світив,
Про них він не забув.
Чекали діти новину,
Летить вона до хати,
Тепер їм дійсно не до сну,
Брата родила мати.
Домашній клопіт розділили,
Щебечуть, мов синички,
Не бачачи – уже любили,
Старші його сестрички.
м.Славута,
