Розлінилася зима
Геть розлінилася зима,
День і ніч все спить,
Вітер від туги завива,
Вона стиха бурчить.
То ляже ниць, то до гори,
То повернеться боком,
В тому не бачить геть нудьги,
А десь лиш ненароком.
Зачепить снігову перину,
Все стиха побіліє,
Тоді пригорне як дитину,
А вітер скаженіє.
Він хоче мести білий сніг,
Та вовком завивати,
Не буде стежок і доріг,
Час владу в руки брати.
Зимі пусте його жага,
Вона ще подрімає,
Набереться сили неспроста,
Проблему вмить владнає.
м.Славута,
