А ми спецназ!
Бійцю, котрого зустрів на залізничному вокзалі в Києві ввечері 1 січня Нового 2015 року…
А ми спецназ. Є доля-наказ –
І навіть небо не бачить нас,
Хоч наш клубок ниток у нього в руках…
У сторону сни – з чужої вини
Виходять люди на нитку війни
З очами Шевченка у ролі Миколайчука…
Під спів зірок ми робим крок,
І ворога долю берем у мішок,
Долаючи власний біль, долаючи страх.
А доля така, що віра тривка,
Тримає, наче друга рука,
З очами Шевченка у ролі Миколайчука…
Хто тут не бував, не ризикував,
Хто своє життя інакше кував,
Хто квилить, що доля країни занадто гірка,
Не бачить десь, із волі небес –
Десятої долі падінь і чудес –
Очами Шевченка у ролі Миколайчука…
А ворогу скажем: «Братишка, постой!
Тут вам не Росія! Тут клімат не той!
За кожним каменем тут недоля чека!»
Напружено, наче гранати чека,
Стоять бійці із чолом козака,
З очами Шевченка у ролі Миколайчука…
Жорстока пря, і пада зоря,
І ми часом у Бога в дверях,
То краще, ніж від горілки чи кашлю зачах…
І стане люд за нами отут –
Підняти наш непомірний труд –
З очами Шевченка у ролі Миколайчука…
А ми спецназ. Є доля-наказ –
І навіть небо не бачить нас,
Хоч доля Вкраїни у неба і в наших руках…
Йдемо, як сни, з чужої вини –
Порвати тую нитку війни –
З очами Шевченка у ролі Миколайчука…
Київ-Хмельницький-Чернівці, 02.01.2015
