Червоне повітря
Героям-добровольцям
Сталь визжит – не поднять головы..,
Воздух полон страшнейшей отравой:
Смертоносным дыханьем войны…
Над ланами птахи не співають –
Хрипло виють скажені вовки,
І не зерна в борозни лягають –
Бездиханні лежать юнаки…
України вони вояки…
У повітря червоний відтінок..,
Мовчки зносять, втрачаючи лік,
З поля бою за тілом тіло..,
Не розплющать герої повік,
Почорнілих, свинцевих повік…
Мир летить під укіс, на узбіччя:
Знов броньовані звірі повзуть,
На початку нового сторіччя
Розв’язали нелюдську війну.
Кровожерливу дику війну.
Душі каїнські вразить прокляття,
Назавжди заплямує ганьба,
Ви війни розпалили багаття,
Вам під Сонцем вже місця нема,
І ніколи не прийме Земля!
- Ми ж брати, ми веселі друзяки,
Ми маленький справляєм банкет,
А вогонь та руїни – подяка, -
Пояснив би новітній ландскнехт,
Злодіяння для нього – бенкет.
- За добро, за привітність, за ласку,
І за те, що ви кращі за нас,
Жартома обстріляєм зненацька..,
Познущаємось трішечки з вас,
Ваші землі – найкращій “танцплац!”
- В мирний час – жалюгідна дрібнота,
В мирний час ми – шмарклива сльота…
Чорна зброя – найліпша наркота,
Підле вбивство – жадана мета.
Кров і гроші - то наша мета!
Треба совість в болото топтати,
Щоб не сміла тривожити нас…
Різанини криваві солдати,
Поводир нас нацьковує: “Фас!”,
Наша зграя полює на вас!
У повітря вже колір червоний,
Та, спиняючи вбивство і лють,
Добровольчі стоять батальйони -
Зграї чорних катів не пройдуть!
Рідні діти їх теж проклянуть!
