Реквієм
Фортепіанне соло наших почуттів
Акордами любовними лунає,
Тривожить серце, плутає думки,
Чарує ритмами й ніяк не відпускає.
Мені сказали ти, щоб вгамувався,
щоб спокій дав, щоб більше не казав...
Хіба ж мені під силу це зробити?
Уже б зробив, якби я не кохав.
Мій старий програвач розкручує пластинку,
і теплий тріск мелодій знов бринить,
Малює у свідомості минулого картинки,
І змушує страждать, чекати і любить.
Як я б хотів усе перемотати,
Rewind-Stop-Play... тепер без помилок.
Тепер віддався би у повну владу серця,
А не ревнивих і скалічених думок.
Ці повідомлення, що нас іще єднають,
Це реквієм... по наших почуттях,
Але чому ж живими їх тепер ховаєм,
й розлукою їх перетворюємо в прах?
Мій біль уже нічим угамувати не вдається,
Сп`яніння спокій лиш посилює ефект,
А серце досі так зрадливо гучно б`ється,
Коли триває наш з тобою tet-a-tet...
Я втратив сам себе, я наче загубився,
Живу лиш плоттю, на автопілоті,
Кермом моїх думок ти управляєш,
Але мій GPS тебе вже поряд не знаходить.
Самотні вечори під світло монітору,
Любов онлайн, що відчайдушно мрію зберегти...
І образ твій у серці кольоровий,
І сни, де майже завжди поруч ти.
Що нас чекає я не можу уявити,
Чи будем "ми", чи може хочеш ти забуть...
Але дощі скорботи за минулим нашим,
Мені спокою мабуть більше не дадуть.
Цей вірш лиш засіб для зв`язку з тобою,
У цих рядках і римах буду жить.
Тож душу ти мою залиш разом з собою,
Нехай у тебе поки полежить...