БОГИ ЖАДАЮТЬ. ЖЕРТВА
Спопелило сонце поля.
Буревії виють по краю.
Без вологи зіскніла земля.
Вже ніколи не бути врожаю.
Зібралася на Требищі знать.
Он жерці в білі вбралися шати
У Богів одвічних питать,
Що робити і як виживати.
Негасимий вогонь Вівтаря...
Сколихнулась завіси таїна...
Жрецька доля- яскрава зоря
Освітити одвічність пізнання.
Та Боги жадають. Настав
Час, коли вже не втішитись мовою
Заклинань до дерев чи до трав.
Лиш людською наситившись кров"ю
Лихоліття відвернете ви...
Для відродження має померти
Двоє юних. І мудрі Волхви
Обиратимуть пару до жертви.
Юна пара, дівчИна й юнак,
Мали в шлюбі жити щасливо.
Жереб кинуто. Випало так
У вогні ім згоріти зажИво.
Нездійсненної хіті жага...
Непізнання юного тіла...
Лиш за рід свій загинуть снага.
Він схотів. Та й вона так схотіла.
Їх весь Рід проводжав в дальню путь.
І у Вирій ім двері відперті.
Їм повік вічно юними буть,
Спокутивши гріхи Роду смертю.
І вогонь невгасимо палав.
Обійнявшись, горіли обоє.
Відійшли. Дощ із неба упав...
І земля напилася водою...
Ви зійдете на зоряний шлях.
У відкриті світи, ще небачені...
І майбутній Господь чи Аллах
Вам цю жертву тернову пробачить.
..... ..... ..... ..... ..... .....
Не змінилось ніщо і ніде.
І сьогодні ми маєм нагоду
Віддавати життя молоде
За щасливу долю народу.
