Вітер скиглить в шпаринах, зализує рани
з рубрики / циклу «Зимова казка»
Вітер скиглить в шпаринах, зализує рани
Не від дій, від думок, полохливих і рваних…
І бентежить чомусь наднапружену сутність
Неосяжна й тотальна незрима присутність….
Ніч в’язка переливами сповнена звуків:
Шарудіння, зітхання, розмірені стуки….
Може то лиш уява занадто бурхлива
Все глузує, не знаючи міри і спину?
Та ж зануритись хочеться в марево вражень,
Не турбуючись зовсім справжні/несправжні…
Відчуваючи шкірою сенс неквапливо
Бути свідком звичайного сонного дива
Харків, 7.02.2015
.gif "{#}")
