Недолугому віршику
Тебе я породила і... не вб`ю.
Знайомий вислів зовсім не про мене...
У когось гнів, обурення скажене,
А я тобі, мій віршику, зів`ю
Вінок із лавру, клену чи ромена.
У тебе ручки кволі і малі.
Взуття з тканини ще й на розмір менше.
Тебе, малого, розпинають вперше
Й оцінюють стандарти по шкалі.
А хтось, мов стружку, рими твої теше...
Не плач, маленький, душу не ятри.
Бо головне у тобі її світло -
Від нього в мене серденько розквітло,
Яке гнітять байдужості вітри.
От бач! Всміхнувсь. І дивишся привітно...
Київ, 26.03.2015
.gif "{#}")
Буває... Розумію, як непросто, коли розпинають твір. До цього, певно, неможливо звикнути. Але я дружня підтримка друзів)).gif "{#}")
