В чаші... не видно дна
Коли сонця вогненний промінь
Ледь торкнеться твого обличчя,
Пробиваючись крізь фіранку
Ще на заспаному вікні,
Не ховай у свої долоні
Верескових очей. То звично
Я до тебе на тлі світанку
Тишком лину з квітневих снів…
Як зірветься травнева злива
Водяним полотном на місто,
І воскреснуть забуті крила
Від стокато легких краплин –
Ця небесна ріка бурхлива,
Мов цілунків п’янких намисто…
Увійди там, де б’ється хвиля,
Кораблем… до моїх глибин…
Наче стигле солодке літо
У мені – виноградні грона
Хмелем поять вуста неспішно.
/В чаші з трунком не видно дна…/
Коли сонце зійде над світом,
Я, розхристана й безборонна,
Повернусь /у любові грішна/,
Бо без тебе… мене нема…
