Примари в саду
В покинутому фольварку
Увечері восени
Пливли тихенько примари,
Стрункі панянки сумні.
У квітні поручик хвацький
(Романси, зізнання, сміх)
Серця їхні ніжні викрав,
Поїхав. Розтанув. Зник.
Скінчилось, усе скінчилось,
Що мало бути віки…
Куди ж без кохання - в Ірій,
У вирій, немов птахи?
Борисов – Мусатов. Осінь.
Палац. Південний фасад…
Сторіччя минуло й мари
У мій унадились сад.
Ти вийди туди надвечір,
Лиш крок – і поруч вони,
В рожевих і білих сукнях
Будинку моди Весни.
Із вітром знов кокетують,
Стоять у свіжій траві.
І знов - у думках кохання,
Веселі, юні, живі.
Харків, Травень 2015 р
