Дорога на Донецьк
нарис про вчорашню подорож
Я їду додому… Туди, на війну…
Повз соняхи чорні, що рік, як засохли…
Повз танки, що вгрузли у спраглий чорнозем…
Повз псину в окопі, облізлу й смішну…
Повз ЛЕПи, що в пояс схилились безсильно…
Повз вирвами зоране зболене поле…
Повз труби бездимні, сумні терикони…
Будинки, що втратили шиби й осліпли…
Повз пащі траншей, що пожерли узбіччя…
Повз купи дірявих бруднющих мішків…
Повз блоків ряди, маскувальні сітки…
Повз втомлені темні суворі обличчя…
Я їду додому… Неначе вві сні…
Стуляю заплакані очі чимдужче
й молюсь: щойно їх за хвилину розплющу,
знов мир запанує на нашій землі…
Ховаю в долоні безпомічні сльози…
У руки солдату – перепустку й паспорт…
Всміхається тепло: «Всіляких гараздів!»…
Виходить… І в спеку зненацька – морозно…
Донецьк, 31.05.2015
