У дзеркалі вод
Каное несе тебе дзеркалом високогір`я,
де промінь ранковий плете із озер гобелени...
Торкаючись поглядом обріїв, важко повірити
у те, що життя - розгрібання щоденних проблем.
Сезонні тибетські дощі, наче сльози незайманки,
напоюють душу вологістю, свіжістю дива.
Хребти з кришталевого плеса стирчать,
як химерні зруйновані зАмки,
немов ванну озера, пробку відкривши, зцідили...
Воно й не важливо - байдарка, каяк чи пірога:
свідомість вгрузає ногами углиб задзеркалля.
Оманливий спокій озерця не вічний і змінюється порогами -
в Раю час від часу на тишу також зазіхали!
Тут кожна маленька пригода - твоя перемога:
тумани, дощі, ніч у сяйві небесних світил.
Немає контакту із вічним настільки прямого,
аніж почивальню богів берегти, мов святиню!
Підводні невидимі течії часто бермудили,
тягнули у темну безодню хиткого човна...
Орлани і боривітри, як дитину,
поіли думками премудрими.
І тільки вони пам`ятають, як ти починав:
тремтіло весло у невмілій руці весляра і
каміння впивалося в дно, мов хотіло прогризти.
Та ти не зважав, пливучи, ніби цілив до раю,
за обрій рвучись, як до бога в мольбі - чорноризник.
І ось ти осів на відмілині рідної бухти.
Каное, як пам`ятник витримці, мріє на пристані.
Вода тобі чесним з собою дозволила бути,
тому твою посмішку не оточили прИстави!
У плесі озер, як в музичній палітрі шарманок,
тобі розкривалися істини, наче провидцеві.
Ти сам був шарманщиком, мімом, творцем і шаманом.
Бо в дзеркалі вод тільки сутність з роками не вицвіла....
З цікавістю довго вивчає тебе віддзеркалення.
Колаж із обличчя і неба. Банальність, здавалося....
А десь від твоєї усмішки планети з зірками,
мов дзиги небесні, кружляють в шаленому вальсі!
© Саша Обрій.