Тетяна Чорновіл ВЕРТИКАЛЬ
Дух пригнічений абсцис
Мучить мозок мій, буває,
Хоч думок бездумний ліс
Дно дзеркал не відбиває.
Стрес пульсує на краю
Панівної ординати.
Зверхність простору свою
З часом як мені з’єднати?
Пройнялася суть моя
Кривизною вертикалі.
Може я… уже й не «Я»,
А лиш відблиск в задзеркаллі?
Не накликати б біду
З долі виверту такого.
В дзеркалі когось я жду…
Але там нема нікого!
09.10.2013 09:09 Деркач Олександр => © |
 Цікавий вірш, з глибиною...а якщо так по поверхні та ще й дзеркальній, то на Андрія буде спрос у по запитам серед дівчат)) |
08.10.2013 23:54 Наталя Данилюк => © |
 Цікава несподіванка від Вас))) Дотепний Ваш хвостатий математик! Це він і є на фото? Чи картинку з Інтернету взято? |
08.10.2013 21:06 Антоніна Грицаюк |
 З дзеркалом жарти не треба водити! А вірш хороший! |
08.10.2013 20:08 Тетяна Белімова => © |
 Продовження котячої теми))) Дійсно - жартівливо)) |
08.10.2013 20:07 Тадм |
 неочікувано від Вас, але так класно, особливо останні рядочки :) |
08.10.2013 16:31 Марієчка Коваль |
 жорстоко ви!!! ахаа! |
08.10.2013 16:20 Оля Стасюк |
 несподівано, правда? класно) |
08.10.2013 15:57 Каранда Галина => © |
 мені вірш окремо, картинка - окремо... і ще одного виміру не вистачає... а з часом - таки да. він сам командує, а приєднати, куди хочеться не дає. не сприйняла теж жартівливим... |
08.10.2013 15:42 Світлана Рачинська => © |
 Бачу і Вашу ЛГ, зачепив цей всеохоплюючий сум. Вірш глибокий і печальний. Прекрасна філософія. |