Історія однієї родини... Дідусь
з рубрики / циклу «Історія однієї родини...»
Все, що лишилось- фото внука...
і душу болем розпина!
В очах застигла люта мука,
вуста забули про слова.
Дитино моя, як так сталось,
що ти пішов у небуття,
А я лишився, що ж зосталось?
Лиш співчуття, лиш співчуття …
Я теж колись відстоював країну,
боровся не жаліючи себе,
А нині внуки побратимів,
без жалю убили тебе!
І як так сталося, дитино?
Я знаю, що інакше б і не зміг,
Ти став на захист України,
її любив, її беріг...
Мій хлопче, ти ж моя надія,
тебе маленьким на руках носив,
ростив як міг, беріг, леліяв,
свій край любить так навчив.
То ж не зумів ти в люту пору,
відсидітись у затишку й теплі,
Коли прийшов на землю ворог,
ти став на захисті її.
Не вибачаю я твоїх убивць,
не вибачаю, проклинаю їх,
Мені не страшно, я старий…
вуста німі, а скроні всипав сніг...
Мені не страшно за слова,
кати ж бо заслуговують на них,
Вони живуть- тебе нема,
та кара Божа вже чекає їх.
І навіть якщо виживуть в бою,
Якщо повернуться до дому,
Не знають хай ні спокою, ні сну,
хай Душі їх горять у пеклі тому!!!
