Дивує
Комусь здається простим,
А я здивований ним:
Отим незбагненим чудом –
Не чути.
У серця повільний хід,
Бо в жилах не кров, а лід,
І мало його зігріти
Щоб жити.
До кого кричать уста?
То я перед Богом став.
Аж раптом – ожив, почутий.
Це – чудо!
Міняє нас часу плин.
Незмінний – то тільки Він.
Байдужістю нас не згубить,
Бо любить.
Київ, 12 червня 2015
