Як тихий вечір ніжився недбало
У тіней присмерковім відчутті,
Із вишини в озерце небо впало
Й розтануло в стривоженій воді.
Небесна синь серпанком плесо вкрила,
На саме дно сяйнувши без зусиль.
Лиш персикова хмарка легкокрила
Хиталась поміж шерехами хвиль.
Глибинами небесного розмаю,
Піду я вбрід, за обрію межу,
Достиглу хмарку серед хвиль піймаю
І ненароком трішки надкушу.
О, смак небесний!... Був він і немає,
Бо хмарка далі небом попливла.
Лиш на губах безмежністю проймає
Нестримна насолоджена імла.