Над степом...
Над степом – темне зарево холоне,
Спаливши ціле небо через край.
Приходять друзі, у розмовах тонуть.
А ти – чужий. Сиди собі й зітхай.
Шалений темп і вечорова втома.
Трамвайний стукіт.
І волога тиша.
Ти ніби вдома, але ти… Не вдома.
Ти – в безвісті. Ти навіть вже не дишеш.
Ти навіть вже не хочеш подивитись
У вічі тому, хто сидить навпроти.
І коли серцю заважає битись
Рутинна і запилена робота,
Коли шалений темп – до божевілля! –
Коли обридли крики телефонів –
Іди у степ, у ніч – крилату, вільну.
Іди. Тобі ж там зарево холоне.
