Скажи мені, пташко...
Скажи мені, пташко,
безодня блакитна
поділась куди? Незбагну…
Чи близько вже, пташко,
де скошене літо
лягло на вологу траву?
Чи бачиш ти, пташко,
край битого шляху
волошки тендітне зело?
А плеканий камінь
цілунками неба
у сіре гаряче чоло?
Пташко, чи чуєш
гомін вечірній
в обіймах тісного села?
Вороння лукаве
на ветхій тополі
сховала стара омела.
Дозволь мені, пташко,
босоніж пройтися
по засланій житом землі.
Дозволь прокидатися
в рідній блакиті,
що сниться тобі і мені…
Івано-Франківськ, червень 2015
