28.06.2015 18:28
для всіх
306
    
  2 | 2  
 © Світлана Холодна

Моя Україна

з рубрики / циклу «Про мою Україну»



Моя Україна, розхристана боса...

Нескорена духом, розп’ята в борні.

Земля її плаче сльозами у росах

ОдИн за одним ідуть чорні дні.

Моя Україна - зболена мати, 

На сина чекає вона із війни, 

Яку принеслА ота біснувата

З сусіднього поля орда сарани.

Моя Україна – донька без тата, 

З ясними очима і сумом в душі.

Осиротіла батьківська хата, 

крик не почутий її на межі.

Моя Україна - зранене поле, 

Не родить де хліб, лиш кричить вороння.

Щедро окроплене потом і болем, 

де вибухи будять не спів солов’я...

А ще Україна - згага до волі, 

Що голосом предків відлунює в нас!

Це серце до серця, долоня в долоні, 

Земля, де ще промінь надії не згас!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.06.2015 12:20  Світлана Рачинська => © 

Проникливі рядочки, Світлано! Як гасла. До щему. Надіймося! Чудово!

 29.06.2015 09:07  Тетяна Белімова => © 

Важко... добре, що так завершуєш: "Промінь надії не згас".

 28.06.2015 21:25  Лідка => © 

Спасибі за вірш

 28.06.2015 18:46  Панін Олександр Мико... => © 

Гарна, вистраждана поезія. Дуже потрібна і начасі.