Зіграй мені пісню...
Налий же у келих мені ще вини, мій Маестро!
Чомусь твоя пісня тужливо присолює рани.
І треба ж зуміти ось так /на руїнах оркестру/:
В мені віднайти партитуру – й зіграти піано.
А я хочу форте /вібрації струн в резонансі!/,
Ловити із неба не сльози, а згустки шовковиць.
Та падає небо…/ Як падає! У реверансі!/
Неначе ніколи зі мною не вело розмови.
Нехай! В мене є ще на денці ковток... Дозволяєш?
/Допоки із мурів до нас не добрались химери.../
Ти нотою кожною, наче у серце стріляєш!
Зіграй мені пісню… /де я його… він мене…/ ще раз…
