19.07.2015 18:30

для всіх

287

8 | 8

 © Ірина Гуцал

Поезія вже не годує

Поезія вже не годує

І не одягне і не...

Ти згодна Сковородою

Прожити життя земне?

У драній одній свитині, 

Із костуром у руці, 

Щоб зошит лише в торбині -

Та посмішка на лиці.

А десь є багатство, спокій, 

Еліта, посади, шик.

А ти на землі пророком

І гасло твоє: пиши.

Кажи людям гарні речі, 

Учи їх добру життя, 

Вони ж тобі поза плечі

Не викажуть співчуття.

Не те, щоби слави лаври, 

Повагу твоїм словам.

Ти будеш невільним мавром, 

що зжухне немов трава.

Послухають і байдуже

Повз тебе пройдуть собі.

Поети всього лиш слуги

У вічної боротьби.

2015