СПОВІДЬ ІГРОМАНА
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Мені вже двадцять сім. Хто каже – молодий?
Роблю я сміло рейз, хоч і нема в тім зиску!
Відомий всім давно закон гравця простий:
Життя – жорстока гра крізь імітацій низку.
У мене повно мрій і непочатих справ,
Та є ще й скринька лих від блудниці Пандори.
Бо як не виграв ти, то певно що програв,
І знай – з горлянки рук не спустять кредитори.
Квартиру вже програв! Робити ще не звик!
У матері в селі городець є й хатина.
Годує… й обпере… Та в молодий мій вік
До сказу довела проклята самотина.
Я ігроман! І звик бездумно йти на фарт.
У матері на гру “позичу” з сліз зарплати.
В що граю? Все одно! У покер чи в більярд…
А то і в автомат, щоб біль душі здолати.
Та все ж зірвати куш я маю за мету,
Хоч поки на мій флеш фортуна зирить скоса.
Дай грошей, мамо! Дай! Бо руки накладу!
Сьогодні щастя мить настане – кров із носа!
Прошу вас, припиніть про “зав’язать пора”,
В болоті я боргів і змучений до краю!
Ви як завжди праві, життя – жорстока гра!
Повірити боюсь, що все ж її програю…
27.08.2013 13:31 
