Навіяне кавою...
Самотньо за столом. Димиться поряд кава.
Диванчик у кафе нагрів своїм теплом.
Десь поряд догорає цигарки недопалок,
І завиває вітер невпинно за вікном...
...Та погляд мій не тут, лише одна картина,
Де ми з тобою поряд в їдальні сидимо,
Де ми з тобою мовчки спілкуємось очима,
І поміж діла каву відрішенно п`ємо...
Навпроти погляд твій, і очі ці бездонні,
І губи що так часто всміхалися мені,
Рука в моїй руці, і пальчики в долоні,
Тендітні, прохолодні... Усе як уві сні...
Тону в твоїх очах, не можу надивитись,
І погляд відвести не маю сили я,
А в голові думки, що більше не спинити:
"Ні, не моя... Вже більше не моя."
Від дотику твого по тілу струм лоскоче,
Краса твоя мене давно вже полонить...
Аби лиш тільки все залишилось як досі.
Аби лиш зупинить оцю чарівну мить...
...Дощу помірний звук мене виводить з трансу,
Холодна кава. Вже ліхтар на вулиці горить.
Я вийшов в дощ... Як раз мені під настрій,
Та почуття мої йому ніяк не змить...