12.08.2015 13:21
для всіх
117
    
  1 | 1  
 © Уляна Яресько

Болить. .

Болить. . .  

Як же душа. . . нестримано болить. . .  

І загатили світ мінорні паводки.  

Я проживаю неповторну мить 

Лише уявно. . . Мов собі на завидки 

Беру красиві рими у полон,  

Горю жагою щастя у поезії.  

Коли прийде ясни́й антициклон? 

Коли, мов губка, убере магнезія 

Ілюзії оманливу ріку? 

Мені прожити в путах ефемерності 

Фортуна написала на віку? 

Блукаю лабіринтами непевності,  

Шукаю спрагло Аріадни нить. . .  

Словами граюся еквілібристами. . .  

(Як же дошкульно серденько болить!) 

Думки несуть із водами нечистими 

Мене кудись в апатії світи. . .  

А чи діждешся ти мене на пристані? 

Чи заспіваєш ніжно мені ти,  

Зібравши нерви у пучок розхристані?. .  


Як. . . . . . . . . . же. . . . . . . . . . . . . болить. . . . . . . .  

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.08.2015 09:24  Тетяна Белімова => © 

Яка поезія! Неземна і прекрасно, хоч і сумна без міри!
У Вас, Уляно, є все те, за що цінують справжні поетичні твори - бездоганне карбоване слово і політ думки))
Успіху!