Карцер думок
Кожне авто вбудувало
собі в нутро
свій людиномозок.
Кожен водій – сіра речовина
зі сталевими м’язами й панцирем.
Сіра стіна між людиною й світом
створити єдине може:
в обмін на блага й комфорт –
добровільне заточення в душному карцері.
Заздрість або співчуття,
мов на похорон – дощ, літом – сніг,
недоречні.
Кожен собі обирає вбрання,
яке личить його думкам.
Сумно лише, що не бачать альтернатив,
що не чують приречені:
вбогість – сліпа,
мов кохання
Єсеніна
до Айседори Дункан.
© Саша Обрій.
