Січень молиться знову дощами
Розхитались думок терези між землею і небом.
Обриваються в прірву, розбиті війною, стежки.
І мені вже, мій Боже, мені вже нічого не треба,
Окрім хліба в Тобі і до правди шляхів /навпрошки/.
Січень молиться знову дощами за світ цей убогий,
За гріхи, що в історію ляжуть багряним сукном.
Ти втомився, мій Боже, мабуть, від пустих монологів,
Хоч і я кожне слово по вінця налила вином.
За лаштунками віри у краще ховаюсь щоденно:
Вже несила сприймати реальність в стилістиці зрад.
Я напам’ять завчила страхи всі свої /поіменно/,
І терпляче чекаю, як стихне брехні маскарад…
Боже, змилуйся!.. Все з Твого відома: злочин і кара…
І колиску Землі розгойдала над прірвою смерть…
В непроглядній пітьмі засвіти словом Божим Стожари,
Нагодуй наші грішні серця Своїм тілом ущерть…
Хай минеться цей час: важко в морі збирати каміння,
В морі крові, де відлік офірам веде метроном.
Шкода пізно приходить за втратами людям прозріння…
Боже, змилуйся! Зглянься над нами! /Війна за вікном/…
