Щовесни
Пам’ятаю вона як весною
Захопила мене у полон,
Як кохалася в перше зі мною,
А для мене було це як сон.
Яке дивне це перше кохання,
Відчуття, що ти перший такий
У полоні його до світання,
Що щасливий, а вранці сумний.
Бо без неї у день я страждаю,
Про кохання мої всі думки,
Я в полоні у неї бажаю
Бути також і в день залюбки.
Як весною мене полюбила.
То зробила щасливим мене,
Й стало жити без неї не сила,
Геть минуле самотнє й сумне.
Щовесни я цю дату святкую,
Незабутній щасливий полон,
Але нині за нею сумую,
Бо я втратив її та свій сон.
05.06.13.
>
м. Київ, 05.06.13.