Жіноча журба

з рубрики / циклу «Громадянська лірика»

Вважали всі - вона була, як кремінь,

І серце кам’яне й черства душа,

В якій назавжди поселилась темінь,

Журба і страх, ні крихти каяття…

Вона терпляче зносила всі муки,

Ховала сльози від людських очей,

Зціляли душу дивовижні звуки

Церковних дзвонів, ладан і єлей…

Молилася за мир у всьому світі,

Щоб захлинулася страшна війна,

Не гинули в котлах Донбасу діти,

Врятуй! – благали очі і вуста…

А потім йшла додому у мовчанні -

В дворі безпечно гралась дітвора,

Здавалося, вони живуть в нірвані,

В той час, коли на Сході йде війна…

Звичайно, діти в цьому безневинні,

Що йде війна під назвою АТО,

Сепаратисти й найманці злочинні

На українських землях сіють ЗЛО…

Допоки ще продовжиться жахіття?

Замість роси на травах квітне кров –

Занурена у роздумів суцвіття,

Несла лампадку – в ній святий вогонь..

м. Київ, 8.09.2015