Сяйво ночі

Ось, що росказали мені дерева

Я не знаю, що сталось тієї ночі. Можливо, - щось чарівне. Але вранці нас зустрічала природа нова і жива, а на землі лежали впавші зірки.

Холодна ніч. Беззвучна і прекрасна.

Лягає чорним попелом на сніг.

Поволі небо тихо-тихо гасне,

Палає сяйвом білим місяць-ріг.

Холодна тиша. Цвіркунів не чути.

Собак гарчання зникло у пітьмі.

Зірки небес мов натягнули луки,

І зорепадом падали ввісні.

Полинув дзвін, а небо потемніло.

Розлилась музика - мелодія небес.

Лиш трішки-трішки світло тліло,

І разом сум загинув тихо теж.

Почався дощ. По-своєму казковий.

Барвами лились запахи чудес.

Все, що було у серці кольорове,

Злетіло в небо і зі снами теж.

Рослини сяяли, а ніч заспівала.

Дощ лив і всім дав силу,

Вітер до сну шепотів й колихав,

А ніч дала природі спокою і миру.

Місяць згас, коли всі спали,

Дощ скінчився, вітер стих.

І поволі сонце встало,

З гір широких і густих.