Меншає
Нас меншає і меншає щороку,
Бо гинемо з хворобами в боях,
Столітнього не доживаєм строку,
Та пам’ятаєм всіх по іменах.
Пригадуєм як вчилися у вузі
І Голосіївський привітний ліс,
Як долю здобували по заслузі,
Раділи чи страждали аж до сліз.
Та як ми вперше вийшли на роботу
І як навчалися вже працювать,
Ходили у неділю і в суботу,
Щоб зрозуміти все, що треба знать.
Як вперше закохалися раптово
Й коли вже разом вирішили жить,
Як почувалися тоді чудово
Й дітей своїх взялися народить.
Пізнали ми і радощі і горе
Та завше ми любили рідний край,
Тож нас ніхто у світі не поборе,
Ти, ворог, наших краще не чіпай.
А діти і онуки радість наша,
Це України неньки майбуття,
Хай їхня доленька вже буде краща
За нам відоме нинішнє життя.
Нас меншає і меншає, панове,
Із року в рік ідемо в інший світ,
Та прийде покоління наше нОве
Й продовжить й далі жити наший рід.
м. Київ, 04.05.14.
