02.10.2015 06:06
для всіх
157
    
  1 | 1  
 © Бойчук Роман

ПІШЛА...

ПІШЛА...

Звертали погляди замріяні 

В нічного неба медитацію... 

Прошепотівши: "милий, вір мені...",  

Пішла... 

Зостався наодинці я 

Із тими мріями, як зорями. 

Пульсують дотики між пальцями 

Так, мов за руки й досі поряд ми... 

Лечу... 

Відсутня гравітація. 

Та завмираю враз, побаченим: 

Ти розважаєшся з коханцями. 

І зорепад всі мрії страчує; 

Гірчить 

В душі і на вустах ця мить... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.10.2015 08:22  Максимів Галина => © 

чудовий вірш. з подихом ранньої осені... мені дуже сподобалось!

 02.10.2015 07:26  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно. Якщо можна так сказати про сумний твір.
Форма сподобалась.

 02.10.2015 07:07  Сашко Новік => © 

цікаво, я за другим разом прочитав, що і так добре, а за першим подумав, що можна поміняти місцями ця і мить, а якщо ще прибрати мякий знак так взагалі мит(ь)ця,