Душі на вулицях
З барельєфом розмову веду, і з старою березою,
Літо, літо жовтневе запалює знову квітки.
Розлітаються душі людські, заштамповані тезами
І оформлені в древні, але нецікаві книжки.
Десь по вулицях світлих блукають, надірвані фразами,
Намагаються влитися в формули, числа і лік,
І від цих міських душ, розполоханих, осучаснених,
Навіть жовтень солодкий із самого ранку прогірк.
Душі рвуться по місту, їм нікуди більше подітися,
Вони згублені, знищені, збиті в чужу коліЮ.
Часом варто спинитися й краще до них придивитись,
Так зі мною було вже.
Я раптом зустріла свою.
