Героїчно-іронічне
диптих
І
Жебраче, юний ветеране,
Осінній вітер б’є дощем…
Мабуть, надвечір ниють рани,
А поруч – к е п о ч к а лежить.
Кладуть у неї жалюгідні
Оті намолені гроші!
І молоді ідуть, і літні...
Стоять байдужі торгаші.
Блакитні очі – наче зорі,
Страждання тінь у тих очах...
А ще – німе, вселенське горе,
Біль, докір в них… Але – не страх.
Ти чесно воював, солдате!
Мов янгол Божий – із мечем…
Тепер лишилося стояти
На сходах цих… Чом не пече
Ніяку совість в к а б і н е т а х
Твоя недіюча нога?
Ми всі однаково в лабетах
Сваволі дикої й гріха.
ІІ
За їхні долари зелені,
Що їх д р у к у є Сатана,
Залізом випечуть каленим
На лобі впертому – «В І Й Н А».
І буде проклятим правитель,
Що душу заживо продасть…
І довго буде гомоніти
Ще Україна… Хижа «власть» –
Від Сатани… Вона – мучитель,
Одвічно злий, підступний кат…
Але народ наш буде жити,
Іще примножиться стократ.
Звільниться – і брехня розтане
У небутті тисячоліть…
Святі його, нетлінні рани
Загоїть Час... Журу зцілить.
м.Київ, 28 жовтня 2015 р.
