Кава самотності
За мотивами роману «Київ.ua» Т.Белімової
Ось який він, смак самотини.
Гіркуватий, міцний…
Витримати можна. Звикнути можна.
А от прийняти й змиритися?
«Київ.ua» Т.Белімова
Яка на смак буває самота,
Неначе найгіркіша чорна кава?
Самотність і безмежна, і густа,
Вона пекуча відчаю заграва,
Заграва з вічним відблиском кривавим…
А чорна кава – друг найкращій мій,
Я не самотня – нас із нею двоє,
І смак її гарячий, запашний –
Дарує силу і жагу до бою,
Тяжкому бою, бою із собою.
Вечірня кава, чорно-золота,
А потім - ніч до сірого світанку….
Порожня філіжанка – сирота,
Заповнити потрібно філіжанку,
Інакше буде пустка-пустота…
Нестримні сльози прокладають путь,
Обличчя обпікають і парують,
Хай краще у горнятко не течуть:
Вони його пропалять і зруйнують
Слів заспокоєння вони не чують.
Душа у тузі – чорна, смоляна
По вінця «келих гіркоти» наповнить,
Вирує хай, жагуча і страшна,
А я спочину, майже непритомна,
Печаль нічна … ні спокою, ні дна…
Думок безладних хаотичний дим,
Ніч ледве животіє, не лікує…
Поєднана ііз відчаєм гірким,
Фатально кава вранішня смакує,
Лише вечірня, може, порятує…
