Чайки і серце
Ці чайки небесні чомусь дуже схожі на дим.
Ця спека асфальтів чомусь вже доходить до сказу.
Хорали співають.
Сердечку, не стань лиш німим,
Ну може, побудь, та не різко, не так вже одразу.
Ти трохи співало, ти трохи жило – й поготів.
Ти билось, кохало, ти раптом зривало всі межі...
Ці чайки чомусь дуже схожі мені на китів –
І горді в печалі, і згублені, і незалежні.
Ці чайки летять над розкресленим плесом ріки.
Ці чайки - як ніжність сама. І ці чайки – як люди...
Сердечку, це був лише стишений дотик руки,
Не треба надмірних бажань, сподівань і прелюдій.
Сердечку, не бийся, як чайка, об плесо німе,
Не бийся об скелі, не бийся пришвидшено... Досить.
Тихенько, маленьке... І це божевілля мине.
Надійде твій лікар, холодна в байдужості осінь.
