15.11.2015 13:46
18+
216
    
  9 | 9  
 © Олена Вишневська

Твоя… невідома…

Твоя… невідома…

Чи відомо тобі, як вона розбирає на звуки

Твого імені пісню й щоденно вкладає у постіль

Біля себе, допоки глузлива самотність сторука

В дверях дому чатує /немов особистий апостол/?


Їй не сняться моря, але серце штормить океаном,

І болить нездійсненне, повінчане небом з «ніколи».

Часом пусто у грудях, неначе вона з порцеляни:

Поcковзнеться, впаде – розлетиться на друзки довкола.


Що ти знаєш про неї? Дощі й меланхолія ночі?...

До свободи лиш крок: почуття замовчати до крику.

А у неї до тебе, мов зайди, вірші-поторочі!

А у неї без тебе світанки порожні й безликі…


І коли заповзає у ліжко змією безсоння

Та вростає під шкіру скрипуча, як протяги, втома,

Вона міцно стискає в своїх скрижанілих долонях

Твого імені звуки.

/Твоя назавжди… невідома…/

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.11.2015 12:56  Тадм => © 

Оленочко, вмієш ти зачепити!

 16.11.2015 09:30  Тетяна Белімова => © 

Оленочко, давно не читала такого неймовірного за силою звучання твору! Невже тільки меланхолійний настрій змушує наших ЛГ знаходити такі слова і образи? Так хочеться, аби душі співали тільки від щастя))) Щиро цього бажаю всім і твоїй героїні, у першу чергу)))))))))

 16.11.2015 03:32  Панін Олександр Мико... => © 

А зміюка кусає
хвіст холодний
напівнепритомна,
Почуття безнадійного
знає добре
пекельні судоми...

 16.11.2015 01:39  Серго Сокольник => © 

Складна, складна ВОНА, Оленочко)))

 15.11.2015 23:53  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно!

 15.11.2015 20:21  Анна Ольтенберг => © 

Таке пекуче і водночас красиве почуття! Дуже-дуже сподобалось)

 15.11.2015 19:29  Каранда Галина => © 

Супер.