Я ненароком… до самого дна…
Це світло насправді не більше, ніж тінь… мого серця.
Я бачу, як воском стікає по ньому /ридма/
Терпка і солодка брехня: кажуть, з часом минеться
Любові непізнаний смак. Але часу нема…
Спливуть за водою самотні й порожні /вінками/
Розтрачені дні, де я марно чекаю на нас.
А він мені сходить, як сонце! Але… тільки снами
Приходить, бо досі між нами мереживо трас.
І досі подвійною смугою тисячі «мушу»!
А хочу всього лиш одне… але понад усе!
І що кому буде до того, як раптом порушу
Я правила – і на зустрічну мене занесе?
Дійду до межі – цілий світ розсміється в обличчя!
Ціна на кордоні – по вінця вини /не вина…/
А я, божевільна, до нього, як завше, оклична!
І я надіп`ю /ненароком/… до самого дна…
