Під дотиком пера
Тебе, піїто, зроду не зрікалась.
Коли в думках на муки заклинав,
То я в рядках рельєфно витиналась."
Світлана Рачинська: Злюбила (монолог музи)
Зречись мене, мій Майстре, не тривож,
Бодай на день, на ніч, хоча б на слово…
Коли мене торкався /випадково?/
Чи думав ти, що я жива також?
Все смакував, а так і не пізнав…
Зривав із мого тіла покривала,
А я, дарма, чорнила цілувала,
Якими іншим ти рядки писав.
І кожен раз оголеність плеча
Мого сприймав, поете, як належність.
А я втрачала /вкотре?!/ незалежність
Під дотиком пера /чи все ж меча?/.
Вервечка схарапуджених думок
Вдаряла хмелем в голову і груди –
Ти брав мене в полон завжди, повсюди,
Немов чергову здобич між жінок.
І поспішав покласти на папір
Так грубо, недоречно і невміло.
Не знав, напевно, що тобі не тіло,
А душу віддавала я… З тих пір
Немає навіть іскри від вогню
В мені: я лиш недопалок від слова.
/Втрачаю глузд… а що найгірше – мову…/
Забудь мене – колишню осяйну.
.gif "{#}")
.gif "{#}")
