Віртуальна реальність
з рубрики / циклу «Лірика кохання»
Запросив мене мій друг астральний
На розумний форум віртуальний.
Обіцяв комфортне спілкування
І вселив у мене сподівання…
Спершу прочитала «оду» чату,
Потім завітала у пенати.
Чемно привіталася, як сонце
Зазирнула у загал-віконце.
«Боти» запросили на гостину,
Віртуальним чаєм пригостили.
На екрані дарували квіти –
Здивували, ніде правди діти.
Підібрали розмір шрифту й колір
Всі «модери» були милі й добрі…
Раптом залетіла, як пантера,
З ядовитим псевдонімом стерва…
«Нікам» усміхалась, як лисичка -
Хвостиком виляти в неї звичка,
І мене публічно й фамільярно
Запитала: «Як у тебе справи?»
Я у відповідь - знайомим жартом,
Мабуть це робить було не варто,
«Усе добре, зліва й справа, в мене» -
Їй здалися ці слова не чемні…
Що тут почалося, добрі люди!
Рвала коси, била себе в груди.
«Вибачте", - сказала я їй тихо,
Та настало раптом інше лихо!
Завітав до «чату» мій знайомий,
Обійняв словами мене скромно -
Ядовита раптом як збісилась,
На його коліна примостилась.
Розпочався віртуальний балаган -
Поцілунки і обіймів ураган…
І не дивлячись на те, що людно,
Спілкувалися вони паскудно…
Я нажала кнопку «вихід з чату»,
Й повернулася в свої пенати…
м. Київ, 14.07.2012
