Залишися
з рубрики / циклу «Присмак ліричності»
Він рвав відривні календарі, за раз і навпіл,
крізь зціплені зуби харчав безсиллям злоби,
він вичавлював душу із себе повільно, по краплі
і кожен ним кинутий погляд брав свій початок з-під лоба.
Він раптово зривався на крик і в нього ж падав,
підіймався, збирав по шматочках нав"язливу тишу,
в ній вінілом крутив затерте: не згадуй. не згадуй!
Але серце спіткалось у відповідь спогадом лише.
Розтирав об підлогу недопалки, зорі та бліки,
розбивав ліхтарі, небосхил закривав у долоні,
борючись із безсонням вже не в змозі зімкнути повіки,
навіть натяк на світло протинав його темряві скроні.
Він хотів, ні, був певен, що зможе її відпустити,
і вона ідучи про те ж саме у нього просила,
все наважувався, говорив, що чекає слушної миті,
та в порожній кімнаті шепотів, як тоді:
залишись, моя дівчинко мила...
