ПОЕМА « АВТОПОРТРЕТ»
Тату, Мамі, Колі, Валі,
дружині, дітям, онукам,
правнукам, рідним
і близьким присвячую.
П Р О Л О Г
1
Як портрети писав, всіх любив й обіймав,
Слова – фарби підбирав, хвилювався,
На себе подививсь, зголосивсь й зажуривсь,
Що до цього своїм не зайнявся.
Чи сучасний, щасливий, нещасний,
Яку обрати собі категорію,
Сьогоденне життя, чи новели буття,
Чи в минулому - давня історія.
2
За плином часу усе своє й наше
Сприймаєш уже по новому,
Можеш додати, скрасити, підмалювати -
Автопортрет зазвучить по другому.
То ж намагайся, та не перестарайся,
Об’єктивно минуле побачить,
Святкуй правду, шануй кривду
Істина тоді не заплаче.
1.Д И Т И Н С Т В О
3
Народився в УРСР, у селі, на Київський землі,
Де Супій і ставки змієвидні,
В центрі парк, тут колгосп, там радгосп і завод,
І левад, і дібров краєвиди.
Маму й тата я мав, його майже не знав,
Бо пішов на війну і загинув,
Троє сиріт росли, голі й босі були,
З голоду пух, але вижив.
4
Не з ясел у садок, а з хліва під тинок
Дитинство мене проводжало,
В школу в братових штанах і його сорочках,
Що мама з конопель напряла.
З семи років робив, в жнива воду носив,
Город обробляв, пас корови,
Молоко з пляшки пив, двох кролів заробив,
Потім їх годував і розводив.
5
В лобогрійці коні водив, снопи в скирти возив,
Тащаком відтягали полову,
Як свистів паровик, лився поту потік,
Бо возив йому, клятому, воду.
Молотарка1 ревла, біля неї – півсела,
Подавали снопи, відбирали солому,
Хто мішки підставляв й в них зерно набирав,
На віялці відвівали полову.
6
Паровик часто свистів, а в ньому – сто чортів
Пили воду і жерли солому,
В пузі полум’я горіло, кругом сичало й гуркотіло,
Немов танці у пеклі самому.
Молотарку крутив з допомогою пасків,
Довгий пас на колесо одівався,
Він енергію гнав, молотарку вдовольняв,
А на ній цих пасків – чорт набрався.
7
Всюди крики і гам - суцільний тарарам,
Туди й сюди сновигають підводи,
Ремигають воли, жують коні й осли,
У пилюці й поту - юрби народу.
Молотарка гула, снопи ковтала, солому трясла,
Вижимала сили і піт нечиста сила.
Паровик гадюкою сичав, всіх свистком підганяв,
Напружував м’язи і натягував жили.
8
Елеватор й тащак, там реп’ях і будяк
Колов тіло, у чуба впивався,
Остюків скрізь набило, все боліло і свербіло,
Натягався, на ногах ледь тримався.
Майже скрізь працював, лиш снопи в зібра не давав,
Небезпечно, дітей не пускали,
Було, руку чи ногу відірве - що з снопом забере,
Надивився, усього хватало.
9
Потім комбайн й копнувач, у пилюці, мов грак,
Гріб стерню на коні за комбайном,
Штурвал опанував й сам збирати почав,
Комбайнеру допомагав майже вправно.
У трудах літні дні, і за них – трудодні,
А на одяг і книжки - кат має,
Тож кролів годував, шкірки й м`ясо з них мав,
Хоч на книги, було, назбираю.
10
Уроки наспіх готував, діалектику вивчав,
В математиці й історії кохався,
Вірші смілі писав, вчителів шокував,
Що за хлопець і звідки набрався.
При каганці на столі, на долівці з землі,
На полу, на печі, на соломі,
З каченям і курчам, з поросям і телям -
Оце все і було моїм домом.
11
Дружбу з книгою водив, не палив і не пив,
Щасливу мить, як тепер, пам’ятаю,
Дядько хлопчиком взяв, в бібліотеку записав,
Де селян в читачі не приймають.
А матуся моя, мов сама не своя,
Троє діток ростила і вчила,
Як благала вона, щоби вчились сповна,
І цей рабський колгосп залишили.
До земний їй уклін, що всі встали з колін,
По світах розлетілись далеко,
А тепер в небесах, на журавлиних крилах,
А мені ще щебече лелека.
2. Ю Н І С Т Ь
12
Ось і школу скінчив, та у виш не вступив,
Одного балу їм, бач, не хватило,
І пішов хоровод: колгосп, радгосп і завод,
Де хоч трохи вже людям платили.
Потрудився як слід, червонів часто й блід,
Коли бачив несправедливість й наругу,
Не пішла в небуття ця наука життя,
Уже знав, що хотів, як йшов вдруге!
13
Балів тепер перебрав, фах цікавий обрав,
На підвищену вчився, старався,
В гуртожитку проживав, кочегаром працював,
Вантажив, на різні роботи наймався.
Та всьому є межа, боліло тіло й душа,
Було, надто в трудах надірвався,
Може й не треба про це, та схопив «tbc»,
З світом й людьми вже прощався.
14
Мама приїхала з села і до мене прийшла,
У лікарні сина відшукала,
Надія в неї одна, ляже в яму сама,
Коли в світі синочка не стане.
Сили в собі віднайшов, «тебеце» поборов
З допомогою мами й дружини,
Поступово ожив, виш відмінно скінчив,
А лелека приніс мені сина.
15
Студентське життя – особлива ланка буття,
Формування, дерзання, кохання,
Хвилюючих днів і ночей, жагучий погляд очей,
Невимовне щастя одного лиш торкання.
Тут весна круглий рік, стріли амура з під повік,
Розмови, тамування, зітхання,
Бачити тополину стать, стан жаданий обнять,
Гуляння й нестримні бажання.
16
Парки, сквери, гаї, свої й солов’їні пісні,
Світлодайні театри, кіно і музеї,
І природу саму в незбагненну весну
До любові ведуть всі алеї.
Тут я долю знайшов, її вірну любов,
Карі очі, русі, до пояса, коси,
Замріяно стожари зустрічав, пестив і кохав,
Напували нас ранкові роси.
3. В Л Ю Д Я Х
17
Після вишу занесло у подільське село,
Край казково багатий, чудовий,
Край садів й буряків та пшеничних ланів,
Грайливих пісень і гострого слова.
Посади різні там мав, економіку піднімав,
З людьми працював, спілкувався,
Гарно й чесно робив, ініціював і творив,
Фахового й життєвого досвіду набрався.
18
Молодий фахівець був у праці взірець,
В новій справі для себе кохався,
Тож годин не лічив і допізна робив,
Хоч зарплатою теж переймався.
Багато нового вмів, експерименти творив,
В начальства подих забивало,
Та цікаво було, бо їм славу несло,
Тому часто мені потурали.
Добрий шлях тут пройшов, де набрався основ,
Тут друзів надбав собі щирих,
Та в науку тягло, в аспірантуру вело,
Де граніти гризе її сила.
4. Г Р А Н І Т Н А У К И
19
Хто науку обрав, сам до терену став,
Мету, волю і рішучість він має,
Як дійшов до основ, перепони поборов -
Омріяне лиш такий досягає.
Тут не лише граніт, часом меч або щит,
Стріли гострі в повітрі літають,
Зуби добрі щоб мав, міцно губи тримав,
Бо з’їдять, проковтнуть, розтерзають.
20
Не дивись на портрет, посаду, авторитет,
У всьому і скрізь сумнівайся,
Організуйся й працюй, лиш науку шануй,
Йди вперед, до мети добирайся.
Засоби чесні обирай і трудись, не зівай,
Збирай факти, експериментом переймайся,
Як іскра божа є, в день і ніч повстає,
Що зродилось – зафіксувати старайся.
21
План зроби і тримай та нещадно міняй,
Коли думка нова народилась,
Збирай, систематизуй, вивчай, аналізуй,
Щоб ідея для тебе відкрилась.
Успішним став, хто багато працював,
Десять відсотків талану, а дев’яносто - поту
Коли тему обрав, експерименти заклав,
Три роки по двадцять чотири години – робота.
22
Якщо сам ти мужик, будь який керівник,
Найкращий - коли не заважає,
В рот йому не дивись, лиш на себе надійсь,
Тільки у праці свого досягаєш.
Тут вирує життя, в ньому сенс твого буття,
Аспірантки красиві й звабливі,
Все покинь чи продай, а сім’ю забирай,
У випробуваннях всі будуть щасливі.
23
Грошей в тебе нема і квартири катма,
Шукай, обертайся, крутися,
До стипендії** бери рублів п’ять чи хоч три,
Трудись, не журись, веселися.
На керівника не повезло, а ти долі на зло
За себе й за нього старайся,
Підбери, напиши, підійди, підпиши,
Оформляй і на Вчену подайся.
24
Ось, нарешті, зумів під орлів і ослів,
Своє дітище проніс через терни,
Бо упевненість є, що зробив щось нове,
Що сієш в науці і практиці зерна.
Ніяких оправдань, все - по мірі старань,
Знання й праця твою мрію плекають,
Не підвісив язик чи не той керівник -
Лиш нікчемність твою прикривають.
25
Аспіранте, спіши, сам для себе пиши,
Аби вчасно твоє прозвучало,
Всіх нас гонить життя, не було б каяття,
Що все сталось не так, як гадалось.
Достроково скінчив, і подав, й захистив,
При собі молодого лишили,
У дослідники взяли і квартиру дали,
Та з самостійністю геть не спішили.
5. З Р І Л І С Т Ь
26
Ось і зрілим ти став, фах дослідника обрав,
Не на себе, на колектив маєш робити.
Допитливість ніхто не відміняв, ти її задовольняв
І бажання й натхнення творити.
Та самостійності не мав, тож лабораторію взяв
З Республіканського перейшов у Всесоюзний,
І пішло й повело, на заводи й село
В колективі науково – конструкторським дружним.
27
Взяв систему машин, як з посудини джин,
Тисячною раттю на нас навалилась,
Але нам повезло, півсотні конструкторських бюро
Спільно з нами на темі трудились.
Потім відділ створив і його очолив,
З спеціального став галузевим,
Науку розробляв, координував і навчав,
Дружив з сучасним і торував нове.
28
Інформував і творив, прогнози й плани робив,
Розробками й впровадженням переймався,
Узагальнював, аналізував, наради галузеві збирав,
З конструкторами і технологами займався.
В інституті наукою керував, дванадцять відділів мав,
На всесоюзній галузевій орбіті обертався,
Як розпався Союз створив свій інститут,
Й головним в міністерстві назвався.
29
Успішно його атестував, багато напрямків взяв,
Ринковою економікою зайнявся,
Акціонував, реструктиризував, лізінгував, холдингував,
Інтелектуальною власністю плідно вправлявся.
Програму інтеграціє до ЄС, промисловий прогрес,
Народної приватизації, антимонопольну програму,
Лобом стінку ламав, народний капіталізм будував,
Ради всіх, а не для власної слави.
30
Сорок років керував, на посади підбирав,
Фахові й людські критерії маю,
Для мене фахівець – своєї справи знавець,
А лиш власників дипломів – зневажаю.
По життю я зустрів досить багато фахівців,
Котрі біля них й не стояли,
Чи Бог розуму не дав, чи диплома придбав,
Скрізь нікчемність свою проявляли.
31
Кумирів ніколи не мав, лиш знання поважав,
Шанував працьовитість, відповідальність,
Організованих любив, ініціативних хвалив,
Цінував чесність, порядність, старанність.
Дослідженню успіх несе, коли робота – над усе,
В інституті, у транспорті, вдома,
Коли іскра божа є, у думках повстає -
Для дослідника це - аксіома.
32
Претендентів бракував, фахівців обирав,
Шукав розум, знання та уміння,
Тому успішно керував і досягнення мав
В ореолі прозріння й творіння.
Не раз обмежених зустрів серед кандидатів й докторів,
Знавців своєї вузької справи,
Лиш свою стежку взяли й досконало вели,
В колективі трудились на славу.
33
В роботі – кожному своє, не візьмеш більше, ніж є,
Керуй, контролюй, заохочуй ініціативу,
Виконавців хвали але ініціаторів бережи,
Тільки в поєднанні результати щасливі.
Завжди думку свою май, доноси не допускай,
Не живи чужим розумом нікчемним,
В його тенета попав, то вже майже пропав,
Доля шию тобі скоро зверне.
34
Особисту міру знав і дистанцію тримав,
З спокійною совістю, у стосунках рівних,
А хто стержня не мав, чи під чарку попав,
Доля не жалує й навіть дуже здібних.
Зміна влади й ладу не всім пішла до ладу,
Хто зірвавсь, безгрошів’я заїло,
Хто прилаштувавсь, чи за кусень продавсь,
Все суспільство навпіл поділилось.
35
В Україні - скрізь кримінал, всіх і все розікрав,
Кругом жадність, і підлість, і зрада,
Корисливі націоналізм, шовінізм й популізм,
Брехуни Президенти, Уряд і Рада.
Корупція процвітає, продає всіх й купляє,
Поваги державці не мали й не мають
В інтелекті – дуби, у суспільстві – жлоби,
Їх бояться, але зневажають.
36
Та держава своя, є соборна земля,
Національне множиться і пробиває,
Покоління ростуть і до влади прийдуть,
На майбутнє надію плекаю.
Народ правди шукає, на ЄС уповає,
Затаївся, береже й накопичує сили,
Демократію вчить і без діла не сидить,
Тут народжується нова Україна.
6. Н А П Е Н С І Ї
37
Тепер директорство здав і заступником став,
Бо літа вже не ті і хворію,
Усе має межу, в інститут рідко ходжу,
Консультую, потроху працюю.
В ночі безсонні свої і турботливі дні
Віршую, трактати складаю,
Що зродив або знав, те до них записав,
А від так і гріхів я не маю.
38
В окупації перебував, від чужих і своїх постраждав,
Під слідством не був, не судимий,
Двох синів народив, чотири онуки нажив,
Маю правнучку й велику родину.
Діалектику зі школи вчив, маю друзів й ворогів,
Кількість в якість собі обертаю,
Слава богу, дожив, маю ворогів своїх ворогів,
Й заперечення заперечення буяє.
39
Протилежності єднаю в боротьбі на краще людям й собі,
Мрію про сонце, ще маю бажання,
День щасливо пройшов, труднощі переборов,
Живу, маю смеркання й світання.
Онукам радію, їх щирість бачить волію,
Щедрість й тепло їм дарую,
Коли довго нема, то на серці зима,
А душа і болить, і сумує.
40
Граю з ними й смішу, вірші разом пишу,
Розважаюсь, літом в річці купаюсь,
Хвороби геть проганяю й роки повертаю,
Всіх люблю і всіх щиро кохаю.
Вже весна до нас йде, добрий настрій веде,
На всіх літо веселе чекає,
Ранок день зустрічає, з неба сонечко сяє,
Усе буде добре, я знаю.
Е П І Л О Г
41
Автопортрет свій навів і цим риску підвів
В галереї сучасних портретів,
Перед очима стоять й іншим треба їх знать,
Лиш одинокі їх славлять поети.
Наяву ще вони, дехто йде уже в сни,
Душа незрадливо таких зберігає:
Маму, тата, брата, сестру – лиш сльозу обітру,
Всю родину свою пам’ятаю.
42
Дядько лижі зробив, інший – книги носив,
Вислав одяг чи дав мамі гроші,
Вдячний всім, бо лишився живим,
Й зрозумів, що життя все ж хороше.
Вже достатньо прожив і себе сам робив
В дитинстві, юності, з літами,
Вчили люди, життя, його труднощі і багаття
Дні за днями, роки за роками.
43
Тепер родовіди шукають, у глибинах копають -
Дерева й кореневі системи,
Не для себе пишу, для нащадків кажу,
Що дійшло крізь віки і до мене.
Може й так, може й ні, та сказав дід мені,
Що в моїх жилах - кров Кочубея:
Маєтності й прізвище дав, як вагітну віддав,
Вірному своєму джурі Андрію.
44
В СРСР більше прожив, вчився й чесно робив,
Науку творив, з людьми спілкувався,
У Москві самостійником звали, але поважали,
Для села й для заводів старався.
Щиро дякую всім, моїм рідним й близьким,
Всіх люблю і життю ще радію,
Може ще щось зроблю, підготую ріллю,
Загартую мудрість і вічне посію.
*Картина для нащадків, діючі особи і виконавці:
- Поле пшениці(інше), скошене косарями(лобогрійками, жатками), зв’язане в снопи
і складене в полукіпки(30 снопів) по всьому полю(30-50га);
- Дві скирти снопів поряд, на віддалі 3-4м одна від однієї, між якими волами
затягується молотарка, на площі 0, 4-0, 5га, що оборана плугом, на краю поля, біля дороги;
-Механізми: молотарка, паровик, віялка. Молотарка – це такий собі будиночок на
колесах, зі зрізаним дахом та крилами – стольцями. На даху – зібра, образно кажучи,
рот молотарки, в які зіберщик подає снопи в барабан. На правому і лівому стольцях
- по дві жінки, котрі розв’язують на снопах перевесла і ставлять їх на попа перед
зіберщиком. Досить найменшого необережного руху цих п’яти осіб – і ти в барабані.
Жінки ще часто падали зі столець(Висота більше 3м). Молотарка ковтала снопи, а
віддавала зерно, солому і полову, Зерно – в мішки, солому – на елеватор і в скирту,
полову – під тащак і за скирту. Молотарку обслуговував машиніст, його помічник, і
два зіберщики. Паровик – це парова машина, яку обслуговував механік. Віялка –
механізм з ручним приводом, ручку крутили дві жінки, що стояли напроти.
- Транспорт: підводи(вози, гарби), якими возили снопи; безтарки, якими возили зерно
від молотарки в комору; бочки, що ними возили воду для паровика; автомашини,
якими возили зерно в заготзерно; а також бідка(у бригадира), ресорний віз(у полевода),
бричка(у голови колгоспу);
-Живе тягло: воли, коні, осли;
-Люди(чоловіки, жінки, діти): машиніст, механік, зіберщики, водовози, возниці, стольниці, подавальники, скиртоправи, віяльники, різноробочі. Біля молотарки десь
чоловік 50, а з возницями – то й всі 100. Основне, що тут було, це варили кашу і давали кожному рабу в металеву миску по 1 черпаку! Жнива для дітей – щаслива
пора, бо працюючих в обід годували. Я міг заробити до 1, 5 трудодня, на які до
1956р. майже нічого не давали. Трудодні виконували не зарплатну, а каральну
функцію: хто не виробляв мінімуму, тому відрізали город. А це голодна смерть.
-Знаряддя: вила, граблі, залізні і дерев’яні лопати, батіг(у об’їждчика – нагайка),
мішки, совки, віники, рушниця(у сторожа і об’їждчика), наган(у голови колгоспу і уповноваженого).
**Стипендія аспіранта в СРСР – 100руб(107 дол. США), буханка українського хліба –
20коп, 100г лікарської ковбаси - 22коп, пляшка найкращої горілки «Столична» - 3, 40руб,
вірменського тризіркового кон’яку – 4, 12руб, кілограму помідорів – 5-10коп… і черги.
м.Київ, 19.04. 2012р.