Іній полиновий
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
З нахолоджених зашпорів сну
В хмурім присмерку сонце звелося.
Вчувши досвітку звабу ясну,
Крил пташиних стрімке безголосся
Мріє в небо, захмарене трохи.
Між багрянцями з тьми протиріч
У слабких промінців мерехтінні
Сходить сном насторожена ніч,
Розгубивши сполохані тіні
На пришерхлий полин край дороги.
Срібно сіються відблиски з віт,
Опадають морозні тумани
В полинового інею світ.
Не питай, то криштальні омани
Чи лиш стан крижаної вологи.
Вітерець колихне з полину
Зачаровану мить найніжнішу.
Не питай, чом з тобою майну
У криштального інею тишу
Через серця лункі застороги.
