Зів`яла печаль
малює на листі кленовім дірки,
народжує монстрів із думки й руки.
І вітер весняний не пестить мене.
Кохання, напевне, знайшов він нове.
Кохання знайшов, а за мене забув.
Вночі літом марив, а вранці дмухнув
зимою холодною в моє лице.
Та байдуже. Дякую, вітре й за це.
У мене кохання для тебе нема.
Ти можеш благати, ридати - дарма.
Любові своєї тобі не вділю.
Бо вже не люблю тебе, вже не люблю...
