Крихта печалі
У стінах замурована печаль,
У стелі чиїсь кроки ще живуть,
Там болю кимось зірвана вуаль,
У подихах важких ховає лють.
Руїнам не воскреснути, на жаль,
І все, що після мене збережуть,
Це – крихта, лиш молекула-печаль,
Яку не скоро в душах віднайдуть.
Прокапає хвилин пекучий віск,
Застудяться від холоду слова,
І мрії перетворяться на тиск,
Зупиниться Земля напівжива.
Як вітер стрімко віятиме вниз, –
Усі гріхи помножаться на два.
І небо обірве слабкий карниз,
На кару перевтіляться права.
Всі голоси людей заглушить грім,
І простір розітре на попіл час,
Останній вибір буде перед Ним, –
Чи знищити, чи знов створити нас.
